иЕРО Н О ВИ Ч Євген Васильович ( 1888 , Пирятин — 25.111.1918 , Великі
■ " Сорочинці ) — громадсько-політичний діяч , інженер-технолог ; член Центральної і Малої рад , народний секретар військових справ совєтського уряду України .
Освіту здобув у Полтавській чоловічій гімназії та на електротехнічному факультеті Петербурзького політехнічного інституту . Під час навчання в гімназії був одним із засновників першого гімназійного друкованого органу « Відродження » ( 1907 ). У Петербурзі належав до організаторів студентських громад та репрезентував їх на студентському з ’ їзді у Львові ( 1909 ), очолював українську студентську громаду політехнічного інституту , що активно діяла із 1910 р . Належав до складу головної студентської ради , очолював інформаційне бюро студентських громад , редагував часопис « Український студент », що виходив у Петрограді протягом 1913 — 1914 рр ., був одним із керівників українських курсів для солдат , організованих студентською молоддю в Петрограді . О . Лотоцький у своїх спогадах писав про Є . Нероновича : « він був головним двигуном студентського руху , невичерпним джерелом ініціативи та громадської енергії ». Водночас вже за студентських років у нього проявились ознаки майбутньої непослідовності у політичних поглядах . « Нестриманий здержуючими центрами ні в поступуванні своєму , ні в своїх стремліннях , — писав О . Лотоцький , — він найменше забезпечений був од цілком несподіваних , деструктивних кроків , а той вплив , що розпромінював він від своєї видатної психіки , надто посилював наслідки деструктивного його чину ... Його виступи громадські та , зокрема , в Центральній Раді були причиною поважних заворушень політичних . Врешті і зовсім потягло його до табору ворожого , що так пасував йому своїми далекосяглими гаслами ».
Є . Неронович увійшов до складу УЦР у жовтні 1917 р . як член Всеукраїнської ради військових депутатів , обраний до її складу III Всеукраїнським військовим з ’ їздом ( 20 . Х — 30 . Х . 1917 ), головою організаційного комітету якого він був . У листопаді 1917 р . увійшов до Малої Ради від фракції УСДРП . Є . Неронович очолював ліве крило партії , яке прагнуло співробітництва із більшовиками та належав до групи членів УЦР , які підтримали Раду народних комісарів у Петрограді , готували акцію , спрямовану на розпуск УЦР та передачу влади в Україні Раді робітничих , солдатських і селянських депутатів . У грудні 1917 р . був учасником харківського з ’ їзду рад України , який мав виразно вороже Центральній Раді спрямування , і перейшов на бік більшовиків .
Був членом делегації більшовицького уряду в Бересті-Литовському . На II Всеукраїнському з ’ їзді рад ( 17 — 19.111.1918 р ., Катеринослав ) його як представника лівих українських соціал-демократів було обрано до складу Народного секретаріату — більшовицького уряду України . Він обійняв посаду народного секретаря військових справ , але дуже швидко порвав із більшовиками . Під час наступу українських військ на Полтаву був заарештований у Великих Сорочинцях , де перебував у родичів дружини , і розстріляний без суду як член Народного секретаріату , яким на той час фактично вже не був .
Мала Рада 6ЛV . 1918 р . обговорювала справу розстрілу Є . Нероновича — члена УЦР . Справа була передана на розслідування анкетнослідчій комісії , яка була утворена на тому самому засіданні .
135