здібностями і ще більше амбіціями , із сильним нахилом до авантюризму , інтриги і демагогії ». В . Винниченко в одному зі своїх ранніх оповідань виводить образ самостійника Данила Недоторканого , у якому можна пізнати риси М . Міхновського : « Високий здоровенний чолов ’ яга із довгими козацькими вусами ... Ходить у вишиваній сорочці із стьожкою ». О . Лотоцький подав прихильнішу характеристику , маючи його за видатну особистість « серед українського громадянства », людину « великої енергії та ініціативи громадської ...», але водночас писав , що « театральність його поведінки викликала відразу » і часто була « об ’ єктом всякого глуму ».
Ідею самостійництва та ідеологію українського націоналізму М . Міхновський популяризував у часописах , які засновував із невпинною енергією попри всілякі адміністративні заборони . Це , зокрема , « Самостійна Україна » ( 1905 ), « Хлібороб » ( 1905 ), « Запоріжжя » ( 1906 ), « Слобожанщина » ( 1906 ), « Сніп » ( 1912 — 1913 ). Брав участь у виборчих кампаніях до Державної Думи . Протягом 1909 — 1914 pp . керував діяльністю національно-патріотичної організації « 3-тє товариство взаємного кредиту », був членом Товариства ім . Квітки-Основ ’ яненка у Харкові .
У 1914 p . М . Міхновського було мобілізовано до російської армії . Служив у чині поручика у Київському воєнно-окружному суді . Ще наприкінці 1916 р . вчинив спробу закласти підвалини українського війська . М . Єреміїв згадував , що він запросив його та кількох майбутніх діячів Центральної Ради ( В . Коваля , Л . Гана , О . Степаненка , Ф . Крижанівського ) до клубу « Родина » і виклав власний план створення українського війська . План , за словами М . Єремієва , зводився до того , « що кожний вояк російської армії , який є родом українець , мусить вважати себе вояком майбутньої української армії ». З початком революції М . Міхновський доклав чимало зусиль для реалізації цього задуму . З його ініціативи у Києві в березні 1917 р . було організовано три військові віче , а 16.111.1917 р . створено товариство Український військовий клуб ім . гетьмана П . Полуботка . Того самого дня військовики-українці київського гарнізону обрали Український військовий організаційний комітет , до якого увійшов і М . Міхновський . Комітет став першою центральною установою для здійснення українізації в армії . Першим його практичним заходом можна вважати організацію 1-го Українського полку ім . Б . Хмельницького . М . Міхновський на той час проводив агітацію у частинах київського гарнізону . « Він говорив із сильним нервовим темпераментом , не раз захоплюючись сам і захоплюючи аудиторію , — писав М . Грушевський , — голос мав доволі приємний , але глухуватий , сильно жестикулював і був доволі меткий у відповідях на окрики ».
На Всеукраїнському національному конгресі М . Міхновський виступив із заявою від Українського військового організаційного комітету , який мав відповідні контакти із головнокомандуванням російської армії , про згоду на формування двох українських бригад . Він наголошував на основних завданнях , які мала розв ’ язати УЦР : згуртування українських солдат та створення власного війська . На конгресі був обраний членом УЦР від Українського військового клубу ім . гетьмана П . Полуботка . Тим часом серед лідерів УЦР посилювалось недовір ’ я до М . Міхновського як політичного діяча , популярність якого в армії зростала із кожним днем . Нігілістичне ставлення до власної регулярної армії , надія на те , що у « крайньому випадку » народ сам збереться в « народну міліцію », характеризували тогочасні військово-політичні погляди соціалістичної демократії в Україні , представники якої очолювали УЦР . Про це , зокрема , свідчать висловлювання М . Грушевського , котрий називав агітацію М . Міхновського за українське військо « націонал-фашистською ». « Заварив би кашу і в небезпечний момент сховався б у
132