армії не бажаючи воювати проти братів-галичан . Разом із О . Мицюком управителем цих підприємств був і Микита Шаповал . Однак невдовзі російська адміністрація з метою ліквідації цього активного українського національного осередку , почала звільняти українців із посад . О . Мицюк згадував , що він , не бажаючи стати офіцером , обрав посаду помічника начальника Київської повітової міліції у квітні 1917 р .
У червні 1917 р . був призначений головою Київського губернського комітету з постачання палива і запрошений на посаду директора адміністративного відділу Генерального секретарства земельних справ . Невдовзі очолив і департамент сучасних земельних справ та безпосередньо займався розробленням земельної реформи в Україні . Мала Рада 18 . VIII . 1917 р . розглядала його кандидатуру на посаду генерального писаря Генерального Секретаріату . З жовтня 1917 р . працював лектором політичної економії Українського народного університету . У листопаді був обраний до Всеросійських Установчих зборів від блоку УПСР і УСДРП на Катеринославщині .
Звільнений гетьманською владою у травні 1918 р . з посади в Міністерстві земельних справ , О . Мицюк був обраний членом правління Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу , де надавав великої уваги організації нових кооперативних спілок .
Провадив доволі плідну наукову діяльність , зокрема 1918 р . написав праці про земельну реформу в Україні протягом 1917 — 1918 рр ., про історію політично-економічних ідей та господарського побуту .
У грудні 1918 р . Директорія призначила О . Мицюка міністром внутрішніх справ УНР , в січні 1919 р . його було обрано членом Всеукраїнського трудового конгресу від кооперативних спілок , а в червні призначено товаришем міністра народного господарства .
На еміграції в ЧСР брав участь у створенні українських вищих шкіл , був професором Української господарської академії у Подебрадах , ректором ( 1938 — 1939 , 1940 — 1941 ) Українського вільного університету .
Автор близько 60 наукових праць із політекономії та підручників для вищих шкіл , мемуарів « Директорія УНР . Спогади і роздуми » ( 1931 ).
Д Д ІР Н А Зінаїда Валентинівна ( 1875 — 1 . IV . 1950 , Прага ) — громадсь- * * кий і культурний діяч , перекладач ; член Центральної Ради та її Комітету .
Дівоче прізвище — Хильчевська . Дружина громадського і державного діяча І . Мірного . Належала до Київської громади ТУП , працювала в товаристві « Юг ». Д . Дорошенко у своїх спогадах говорив про жінок , « які вложили найбільше душі і сил » у справу допомоги інтернованим та арештованим галичанам , які прибули до Києва : « Наші дами робили героїчні зусилля , щоб допомогти , вони тільки й робили , що бігали по участках , по знайомих , де збирали пожертви , по Подолу , де скупали старі речі , клопотались перед поліцією ». Серед таких жінок він називає і 3 . Мірну , яка очолювала Київську філію Товариства охорони жінок . Вона постійно дбала про національний бік діяльності товариства , заснованого принцесами імператорського дому . Київська філія Товариства охорони жінок друкувала відозви й плакати українською мовою , опікувалась притулками для дітей біжен-
129