роту була зліквідована військовим комендантом Києва М . Ковенком . Г . Михайличенко та інші учасники змови були заарештовані .
На IV нелегальному з ’ їзді УПСР ( 13 — 16^ . 1918 ) ліве партійне крило , що згодом було перейменоване « боротьбистами » ( від назви газети « Боротьба »), заявило про свою солідарність із більшовиками . Г . Михайличенко увійшов до складу Головного революційного комітету та взяв участь у підготовці повстання проти гетьмана . На противагу імперським поглядам більшовиків боротьбисти прагнули національного суверенітету та наївно вірили в непорушність ленінського « права націй на самовизначення ». Мріяли про власний уряд соціальної справедливості — Раду революційних комісарів . Постановою ЦК УСДРП ( незалежних ) та УПСР ( боротьбистів ) від 6 . VIII . 1919 р . партії злилися в УКП ( боротьбистів ). Одним з провідників та ідеологів нової партії став Г . Михайличенко .
Наприкінці 1918 — на початку 1919 рр . був заступником голови Київської ради робітничих депутатів . Після захоплення Києва більшовицькими частинами ( лютий 1919 р .) увійшов до колегії київської ЧК та до виконкому Київради . У травні — червні 1919 р . очолював Наркомат освіти УССР . Тоді-таки разом із М . Семенком редагував часопис « Мистецтво ». Прихильник українського національного відродження , Г . Михайличенко на посадах в Київському виконкомі і Наркоматі освіти УССР прагнув не допустити припинення цього процесу більшовицькими органами влади . Під час денікінської окупації Києва перебував на конспіративному становищі , виконував доручення Київського підпільного ревкому . Розстріляний денікінською контррозвідкою .
Автор літературних творів , зокрема « Блакитного роману » ( 1921 ), збірника « Новели » ( 1922 ), а також творів малярства , ілюстрацій до поезій В . Чумака .
Д Д И Ц Ю К Олександр Корнійович ( 9 . VI . 1883 , с . Новоолександрівка * ' Бахмутського пов . Катеринославської губ . — 30 . ХІІ . 1943 , Прага ) — громадський діяч , економіст і соціолог ; директор департаменту сучасних земельних справ Генерального секретарства земельних справ УНР , міністр внутрішніх справ Директорії УНР .
Народився в селянській сім ’ ї . У 1896 р ., після закінчення Комишуватської сільської школи , працював телефоністом , конторником на Голубовських шахтах Катеринославщини . У 1903 р . закінчив Новоглухівську лісову школу , працював інструктором з лісництва на Полтавщині , де вступив до РУП . Коли революція 1905 р . зазнала поразки , згадував О . Мицюк , він за організацію селянської спілки в Золотоніському повіті був адміністративно засланий до Середньої Азії . На засланні зацікавився долею українців-переселенців у Киргизстані і Туркестані , опублікував кілька брошур на цю тему . Повернувшись самочинно на батьківщину , був знову заарештований і відсидів деякий час у тюрмі за революційну діяльність . Працював землеміром у Полтаві і начальником землемірної партії на Херсонщині , водночас входячи до складу організацій УПСР .
У 1910 р . вступив на юридичний факультет Харківського університету і працював лісничим у маєтках М . Терещенка на Чернігівщині . Під час навчання в Харкові брав участь в діяльності української громади . Після закінчення університету ( 1915 ) — присяжний повірений , згодом — управитель Трубчевських підприємств , де зосередилась велика група українських громадських діячів , письменників , артистів , інженерів , які переховувались від служби в російській
128