Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 121

П КУБИНСЬКИЙ Микола Михайлович (5.Х.1891, с. Стріхівці Ново-
* "ушицького пов. Подільської губ. — 193?) — громадсько-політичний
діяч, дипломат, вчений-філолог; член Центральної і Малої Рад, держав­
ний секретар закордонних справ УНР.
Навесні 1917 р. — студент історично-філологічного факультету Київського універ­
ситету. Як представник університету вітав Всеукраїнський національний конгрес.
Був обраний до УЦР від Подільскої губернії. Організатор Подільського ук­
раїнського національного з ’їзду (Вінниця, 5—7.V. 1917). Належав до УПСР. Від
партійної фракції входив до складу Малої Ради. 20.VI.1917 р. увійшов до комісії
для скликання З ’їзду поневолених народів Росії в Києві і був обраний секретарем
комісії, 27.VI.1917 р. — до комісії для підготовки наказу Генеральному Секре­
таріату і 28.VI.1917 р. — з розроблення проекту статуту автономії України. На
З ’їзді поневолених народів Росії в Києві (8—15.ІХ.1917) був обраний до Ради
народів. Генеральний Секретаріат призначив його 22.ХІ.1917 р. своїм комісаром
на Румунський фронт для звернення до воюючих держав з пропозицією укласти
загальний демократичний мир.
Повернувся 29.ХІ.1917 р. до Києва і був обраний членом української делегації
на мирних переговорах у Бересті-Литовському.
Промова М. Любинського за кульмінаційного моменту переговорів справила
глибоке враження на присутніх. «Голосні заяви большевиків про цілковиту волю
народів Росії — це лише грубі демагогічні засоби, — наголосив він. — Правитель-
ство большевиків, яке розігнало Установчі збори та спирається лише на багнети
наймитів Червоної гвардії, ніколи не зважиться перевести в Росії справедливі
засади права на самовизначення... Вибори до Установчих зборів цілої Росії, які
відбулись наприкінці падолиста 1917 р., були блискучою перемогою Центральної
Ради на цілій території України, бо із українських кандидатів... вибрано понад
75 відсотків, між тим як інші партії, заступлені в Центральній Раді, дістали лише
15 відсотків, а большевики навіть менше — 10 відсотків». М. Любинський викрив
більшовицькі методи захоплення влади у Харкові та належно охарактеризував
Народний Секретаріат, делегація якого намагалась репрезентувати український
народ на переговорах.
Підпис М. Любинського 27.1.1918 р. скріпив Берестейську мирну угоду. Він
також підписав у Бересті-Литовському 30.1.1918 р. заклик до німецького народу
із проханням надати Україні військову допомогу для охорони своєї території від
більшовицької агресії.
М. Любинського 24.111.1918 р. було призначено керуючим Міністерством
закордонних справ. Напередодні гетьманського перевороту, 28.IV.1918 р., він був
заарештований за наказом німецького військового командування та невдовзі
звільнений.
У 1920-х рр. працював науковим співробітником Інституту наукової мови
ВУАН, редагував 1930 р. «Вісник Інституту наукової мови».
У 1931 р. М. Любинського було заарештовано у справі т. зв. Українського
національного центру. Подальша доля невідома.
120