16.111.1917 р . А . Лівицького було обрано Золотоніським повітовим комісаром , а 1 . VIII . 1917 р . Полтавський губернський комітет Тимчасового уряду затвердив його полтавським губернським комісаром .
Як делегат І Всеукраїнського селянського з ’ їзду від Золотоніського повіту був обраний до складу ЦК Селянської спілки і став членом УЦР . Від серпня 1917 р . по травень 1918 р . — гласний золотоніського повітового і полтавського губернського земств , голова Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів , почесний мировий суддя Золотоніського повіту . Очолював Золотоніський повітовий комітет і був членом Полтавського губернського комітету УСДРП .
Усунений із посади губернського комісара гетьманською владою 4 . V . 1918 р ., працював юрисконсультом Центрального Українського кооперативного комітету . Під час антигетьманського повстання в листопаді — грудні 1918 р . виконував обов ’ язки повітового і губернського комісара на Полтавщині .
Від січня 1919 р . обіймав посади : тимчасово керуючого Міністерством внутрішніх справ УНР , товариша міністра юстиції , із 9ЛV . 1919 р . — міністр юстиції і заступник голови Ради Міністрів у кабінеті Б . Мартоса , в червні 1919 р . — керуючий Міністерством закордонних справ і міністр юстиції УНР . У кабінеті І . Мазепи А . Лівицький обіймав посаду заступника голови Ради Міністрів . Водночас у жовтні 1919 р . — голова дипломатичної місії УНР у Польщі . 22 . IV . 1920 р . підписав Варшавську угоду . Протягом 1920 — 1921 рр . та 1922 — 1926 рр . очолював уряд УНР в екзилі . Після трагічної загибелі С . Петлюри очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного Отамана військ УНР . Протягом подальшого життя очолював Державний Центр УНР в екзилі , перебував під постійним наглядом польської поліції . Після війни оселився в Німеччині . Один із ініціаторів створення Української національної ради в екзилі ( 1948 ).
Помер у Німеччині , прах перепоховано на українському меморіальному кладовищі у Баунд-Бруці , поблизу Нью-Йорка .
ПОТОЦЬКИЙ Олександр Гнатович ( псевд .: О . Білоусенко , О . Любень-
^ " кий ; 9 . ІІІ . 1870 , с . Брониця Могилівського пов . Подільської губ . — 22 . Х . 1939 , Варшава ) — громадський і державний діяч , учений-історик , письменник , публіцист ; член Центральної Ради , голова Української національної ради в Петрограді , Генеральний писар , Державний контролер УНР .
Народився в сім ’ ї священика . Освіту здобув у Кам ’ янецькій , Тифліській та Київській духовних семінаріях , 1896 р . закінчив Київську духовну академію . Під час навчання в Києві зблизився із В . Антоновичем та О . Кониським , які мали великий вплив на формування його національної свідомості . За того самого часу почав видавати свої поетичні твори й наукові праці в періодичних виданнях . Внаслідок публікацій статей з української тематики в галицькій пресі О . Лотоцький був позбавлений можливості здобувати духовну кар ’ єру . Працював урядовцем державного контролю спочатку в Києві , а потім у Петербурзі ( 1900 — 1917 ). Займаючи високу посаду в державному контролі , доклав чимало зусиль для друку українських видань за умов цензурних утисків українського слова . Опублікував безліч статей в оборону української справи та її популяризації в російських часописах ліберального напряму та українській пресі (« Вестник Европы », « Русская мысль », « Русская старина », « Рада », « Украинская жизнь »). Був одним із
117