ства у 1917 р . Призначений 22 . ХІ . 1917 р . Генеральним Секретаріатом комісаром УЦР на Румунський фронт з метою звернення до воюючих держав з пропозицією укласти загальний демократичний мир . Повернувся до Києва 29 . ХІ . 1917 р . й був призначений Генеральним Секретаріатом членом української делегації на мирних переговорах у Бересті-Литовському .
Підписав 27.1.1918 р . мирний договір УНР із державами Четвертого союзу . Виступаючи 9.111.1918 р . на засіданні Ради Народних Міністрів з доповіддю про підсумки Берестейського миру , наголошував на потребі запровадження самостійної зовнішньої політики УНР , заперечував орієнтацію тільки на окрему групу країн . « Ця справа не має протилежних думок , необхідно лише технічно розпочати її оформлення , — говорив М . Левитський . — Коли навіть французи і англічани не визнають за нами цього права , то безперечно визнають нейтральні держави ».
У квітні 1918 р . УЦР призначила М . Левитського дипломатичним представником УНР у Туреччині . Після гетманського перевороту повернувся до Києва . За Української Держави очолював департамент чужоземних зносин Міністерства закордонних справ , входив до складу української делегації на переговорах із РСФСР . За Директорії УНР працював в українській дипломатичній місії у Франції , брав участь у роботі Паризької мирної конференції .
У 1925 р . повернувся до УССР . Працював економістом об ’ єднання « Сталь » у Харкові . У 1931 р . був засуджений у справі т . зв . Українського національного центру . Помер на засланні в Красноярському краї .
ПЕОНТОВИЧ Володимир Миколайович ( псевд .: В . Левенко , Давній та
" ін .; 5 . VIII . 1866 , хут . Оріхівщина Лубенського пов . Полтавської губ . — 10 . ХІІ . 1933 , Прага ) — громадсько-політичний діяч , письменник ; член Центральної Ради , міністр земельних справ Української Держави .
Народився в українській шляхетській сім ’ ї . Його мати походила із французького роду Альбрандів , який оселився в Україні за часів Великої французької революції . Навчався в Лубенській гімназії , згодом — у Прилуцькій , після закінчення якої 1884 р . вступив на юридичний факультет Московського університету . У 1888 р . зі ступенем кандидата прав повернувся на батьківщину , де став активним діячем Лубенського земства . З 1891 р . його обирали радником лубенського повітового та полтавського губернського земств , а також почесним мировим суддею . Брав участь в українському національному русі , був членом Київської старої громади та Київського осередку ТУП , входив до його ради . З 1906 р . — один із видавців ( разом із В . Симиренком та Є . Чикаленком ) першої щоденної української газети « Громадська думка », згодом — « Ради ». Як письменник заявив про себе 1892 р ., надрукувавши в Галичині першу повість . Надалі його твори друкувалися в українських періодичних виданнях , що виходили у Львові та Києві . Співробітничав із часописами « Зоря », « Киевская старина », « Літературно-науковий вісник », « Громадська думка », « Рада », « Українське слово » та ін .
У 1915 — 1917 рр . працював у комітеті Всеросійського союзу міст Південно- Західного фронту . На реорганізаційному з ’ їзді ТУП ( 25 — 26.111.1917 ) його обрали до Тимчасового ЦК Союзу українських автономістів-федералістів , у червні 1917 р . увійшов до ради союзу як заступник голови . Разом із іншими провідниками ТУП 8 . ІІІ . 1917 р . підписав відозву ради товариства « До українського громадянства » із закликом підтримувати новий революційний уряд , українську
115