92 ЛЮБОМИР ВИНАР
праця не пішла намарно , і перед українськими істориками і грушевськознавцями стояли тепер нові завдання відродження української національної історіографії . В Києві я мав змогу познайомитися з науковцями з різних місцевостей України і нав ’ язати співпрацю . Зокрема згадаю М . Брайчевського , Ф . Шевченка , П . Соханя , Ю . Мицика , В . Сергійчука , Я . Дзиру , Я . Ісаєвича , С . Козака ( Варшава ), Ф . Стеблія , О . Купчинського , П . Толочка , О . Романова , Г . Швидько , В . Брюховецького , І . Дзюбу , Г . Логвина та інших . Була зворушлива зустріч з моїм старшим товаришем з Академічної Гімназії у Львові — Ярославом Дашкевичем . З молодих науковців хочу згадати Ігоря Гирича з Києва і Євгена Пшеничного з Дрогобича , Віктора Зарубу з Дніпропетровська та ін . В наступних роках ми нав ’ язали тісну співпрацю в розбудові УІ , УІТ в Україні , а сьогодні Ігор Гирич , видатний грушевськознавець , є заступником редактора « Українського Історика ». У Києві я запропонував Олегові Романову , голові НТШ у Львові , щоб в 1991 році відбути загальний з ’ їзд або конгрес українських науковців в глобальному масштабі і присвятити його повністю М . Грушевському і його 125-літтю з дня народження . Голова НТШ сказав , що ці справи обговорить з управою НТШ у Львові . Також у Києві я згадав М . Брайчевському , Я . Дзирі , В . Сергійчуку , І . Гиричеві про можливість і потребу заснувати осередок УІТ в столиці України , і вони й інші історики позитивно поставилися до моїх думок . Атмосфера була творча і товариська , а це означало , що є взаємне зрозуміння і можливість близької співпраці у відродженні національної історіографії і розвитку грушевськознавства .
Без огляду на деякі ускладнення я був не лише задоволений — але почув приплив нової енергії і новий запал до праці . Йшлося про розбудову і закріплення національної культури і закріплення українського державного відродження , що стало дійсністю вже наступного року . В Києві ми закріпили ділові зв ’ язки і співпрацю з директором Археографічної комісії АН і у відносно короткому часі підписали « Угоду про співробітництво » між вищезгаданою комісією і УІТ у справі видання пам ’ яток історіографії , епістолярної спадщини та інших джерел з історії України , а головно творчої спадщини Грушевського . Я взяв на себе редакцію видання « Михайло Грушевський : бібліографічний довідник », що не з моєї вини досі не появився , хоча матеріяли були в ранніх 1990-х роках зібрані . Не менш важливий факт , що в Києві вступило до Українського Історичного Товариства в 1990 році , без зайвого розголосу , багато видатних істориків і діячів культури . Це значило , що наша місія була успішною , і я з великим вдоволенням виїхав до Львова — міста мого дитинства і юних літ . Останній раз у Львові я був 46 років тому в 1944 році . Одним з моїх найбільших бажань під час мандрівки шляхами чужини було відвідати моє рідне місто , в якому пройшла моя юність . Саме у Львові я перший раз чув розповіді мого батька про Грушевського і там зустрівся з його популярними історичними виданнями . Ми виїхали до Львова і Славська в Карпатах , щоб взяти участь у « круглому столі НТШ », присвяченому вибраним історичним питанням , і також у науковій конференції Бібліотеки Академії Наук ім . В . Стефаника у Львові , де я мав доповідь про княжу « Академію Ярослава », в якій також обговорював