Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 90

II. НА СЛУЖБІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА
89
Тут хочу зазначити, що ми не занедбували інших ділянок історичного дос­
ліду без огляду на відданість редактора «Українського Історика» досліджен­
ням Грушевськ ого і його доби. Свого часу Олександер Оглоблин жартома
сказав мені: «Ти перетворив «Український Історик» в орган Грушевського»...
Звичайно, патроном УІТ є Михайло Грушевський як найвидатніший істо­
рик і провідний історичний діяч. Але інші ділянки історії України також
вимагають систематичного вивчення, і я старався задержати в «Українсько­
му Історику» здоровий і раціональний балянс між окремими історичними і
українознавчими науками.
З перспективи багатьох років я бачу, що передо мною і моїми співро­
бітниками в 1960-х і 1970—80-х роках стояв цілий ряд вийнятково важких,
але рівночасно невідкличних завдань, якщо йшлося про розвиток україн­
ської наукової історіографії, а зокрема грушевськознавства. Треба було
об’єднати істориків, розбудувати журнал, включитися в працю неукраїн­
ських академічних і наукових установ і тим самим вийти з власного ґетта і
стати рівнорядним чинником у світовій історіографії. Вдержання і розбудо­
ва «Українського Історика», на мою думку, була одним із найголовніших
моїх завдань та інших істориків, які розуміли вагу українського історичного
журналу — головного наукового форуму для дослідження різних періодів і
явищ історії України, в якій доба Грушевського в найновішому українсько­
му державному і культурному відродженні займала центральне місце. Тут з
щирою вдячністю згадую допомогу Олександра Оглоблина, Наталії Полон-
ської-Василенко, Іллі Витановича, Марка Антоновича, Олександра Дом-
бровського, Романа Климкевича, Володимира Міяковського, Юрія Бойка-
Блохина, Михайла Ждана, Теодора Мацькова, Василя Омельченка та інших,
які допомагали своїми порадами, матеріялами і науковими дослідженнями
в закріпленні цієї нової науки. Зокрема, як я вже згадував, існувала кризова
ситуація щодо історичних джерел і архівних матеріялів. Ми мусіли обмежи­
тися архівами в Західній Европі, Америці і Канаді, в яких збереглися деякі
важливі архівні матеріяли. Якщо йдеться про їхнє друкування, то часто,
незважаючи на перевантаження іншою науковою працею, я сам мусів роз­
шукувати ці матеріяли і просив, щоб співробітники УІ їх науково опрацьо­
вували. Тут зокрема допоміг Марко Антонович, який опрацював «Листи
М. Грушевського до Т. Починка», «Листи М. Грушевського до Е. Фариня-
ка», «Справа Грушевського», що містила архівні матеріяли, які я привіз з
архівів у Відні та інші. Також поширення рядів грушевськознавців не було
легкою справою. Ми жили в ненормальних часах, без належної матеріяльної
бази, часто без вирозуміння ширшої української громади, але видержали,
бо мусіли видержати. Йшлося про розвиток національної культури і укра­
їнської історичної науки і нової дисципліни грушевськознавства. Це ми
робили коштом особистого і родинного життя, без жодних винагород, з
почуття обов’язку перед рідним народом, поневоленим комуністичним те­
рором, і перед світовою наукою.
У відносно короткому часі ситуація змінилася на краще. У 1984 році
появився новий збірник «У п’ятдесятиліття смерти М. Грушевського»
(спеціяльний том «Українського Історика», річник 21, 320 с.), в якому