86 ЛЮБОМИР ВИНАР
своєї актуальносте і на сьогоднішній день в Україні , українській діяспорі і серед українських та неукраїнських грушевськознавців , які сьогодні дальше розвивають цю дисципліну . Відносно партійного « грушевськознавства » в Україні я писав :
« Совєтська влада вважає М . Грушевського за найбільшого ворога комуністичного режиму в Україні . Його твори фактично заборонені , його ім ’ я стало символом т . зв . « буржуазного націоналізму ». Боротьба проти ідей М . Грушевського в поневоленій Україні посилюється і набуває ще більшої гостроти » 4 .
Я зупинився довше на цьому зверненні з огляду на його важливість в дальшій нашій діяльності на полі грушевськознавства . Для історії відмітимо перших дослідників наукового грушевськознавства . Спершу згадаємо науковців і діячів , які були співробітниками або сучасниками Грушевського і які видрукували свої праці у вищезгаданому томі « Українського Історика »: Олександер Оглоблин , Василь Дубровський , Борис Мартос . З дослідників , які репрезентували українську національну історіографію , започатковану Грушевським , у цьому числі знаходимо Любомира Винара , Іллю Витановича , Олександра Домбровського , Михайла Ждана , Романа Климкевича , Лева Биковського і Теодора Мацькова . В редакційній колегії з пізніших дослідників Грушевського і його доби знаходимо Марка Антоновича , Ігоря Каменецького , Ярослава Пастернака і Наталію Полонську-Василенко . Оце був гурт істориків , які без огляду на ідеологічні , конфесійні і вікові різниці приступили до розбудови грушевськознавства і взагалі української історіографії , яка з появою « Українського Історика » і УІТ започаткувала новий етап свого розвитку . З перспективи часу згадаю , що для мене приєднання до співпраці всіх цих науковців різних орієнтацій було вийнятково важке завдання , а деколи здавалося , що неможливе . Але ми ці труднощі перебороли і наш історичний журнал і УІТ стали реальністю , а разом з ними народилося грушевськознавство як окрема дисципліна . Термін « грушевськознавство » я перший раз правдоподібно ужив у 1966 році у розмові з Олександром Оглоблиним , який був моїм головним дорадником у справах « Українського Історика » і Українського Історичного Товариства .
Значення « Українського Історика » в розвитку грушевськознавства не можна переоцінити . Про це писали і пишуть історики з України і діяспори , і тому не буду повторювати їхніх заключень5 . Але одне можу ствердите і
4 « Звернення Українського Історичного Товариства з нагоди 100-ліття народження Михайла Грушевського ». Український Історик , т . З , ч . 9 — 10 , с . 5 .
5 Див .: Олександер Домбровський , « Грушевськіяна в « Українському Історику ». Ігор Гирич . « Внесок « Українського Історика » в грушевськознавство ». Український Історик , 1994 , т . 31 , ч . 1 — 4 ; Ярослав Калакура . « Вклад « Українського Історика » в розвиток національної історіографічної школи », Український Історик , 1994 , т . 31 , ч . 1 — 4 ; Л . Д . Сакада . Діяльність істориків українського зарубіжжя в обороні імені М . С . Грушевського . Український Історичний журнал , ч . б , листопад — грудень 1996 .