II . НА СЛУЖБІ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 79
історією мого рідного народу . Я думаю , що є безпосередній видимий або невидимий зв ’ язок між дитячим і юнацьким періодом мого життя , в якому я мав першу « зустріч » з нашим істориком , і пізнішими студентськими роками , коли я вивчав творчу історичну спадщину Грушевського і його діяльність . Це саме відноситься до моєї ранньої наукової творчости і академічної діяльности , що в ’ яжеться із пізнішим народженням грушевеькознавства як окремої українознавчої дисципліни .
МОЇ СТУДІЇ І ДАЛЬШЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ М . ГРУШЕВСЬКИМ
Моє покоління , насильно відірване від коріння рідної землі , оформлювало свій національний і академічний світогляд вже на еміграції . В гімназії я мав велике зацікавлення історією української і світової літератури й історією . Вкінці я вирішив студіювати в німецькому університеті в Мюнхені суспільно-політичні науки , а в Українському Вільному Університеті — історію і літературу , а згодом присвятив свою увагу майже виключно історичним дослідам .
На думку проф . Наталії Полонської-Василенко , починаючи від Володимира Антоновича , це вже було четверте покоління українських істориків . Вони студіювали в європейських , американських і канадських університетах . В Українському Вільному Університеті в тому часі викладали найвидатніші українські історики й археологи і спеціялісти інших ділянок українознавчих дисциплін . Хоча б згадати Дмитра Дорошенка , Наталію Полонську-Василенко , Олександра Оглоблина , Ярослава Пастернака , Бориса Крупницького , Петра Курінного та інших . Я мав нагоду порівняти українських університетських професорів з німецькими і американськими . Своїм знанням і інтелектуальним поземом вони їм не поступались , а в багатьох випадках перевищували їх . Якщо ідеться про історію України , зокрема історіографію і джерелознавство — не було навіть порівняння , за малими вийнятками . Українські професори знаменито знали історичні джерела історії України , натомість американські і західньоевропейські їх назагал не знали .
З часом ця ситуація дещо змінилася , але говоримо про 1950-і і 1960-і роки . Наші професори присвятили себе повністю вихованню і підготовці нового покоління істориків . І саме я належав до того четвертого покоління істориків і так би мовити був у « добрих руках » висококваліфікованих професорів , у багатьох випадках , з міжнародною науковою репутацією . Я їм багато завдячую , якщо йдеться про методологію історичного досліду , знання історіографії і взагалі знання історії України . Також Володимир Кубійович , Олександр Шульгин , Іван Мірчук , Олександер Кульчицький та інші професори УВУ були всеціло віддані науковій праці і повністю розуміли , що доля дальшого розвитку історії та інших українознавчих дисциплін безпосередньо залежить від нових молодих кадрів українських науковців , які набували знання в українських і неукраїнських університетах і які розуміли , що український історичний процес є інтегральною частиною європейської і світової історії . Я мав змогу вивчити наукову і публіцистичну спадщину Грушев-