Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 67

ЛЮБОМИР ВИНАР
66
праці між науковими установами в Україні і на Заході, прецизно накреслені
пляни дальшого розвитку грушевськознавства і взаємопошана між науков­
цями. Віримо, що ці недоліки переборемо і зможемо спільними силами
причинитися до дальшого розвитку української історичної науки і гру­
шевськознавства.
ДУМКИ ПРО НАШІ ЗАВДАННЯ
Вже проминуло ЗО років від постання і розвитку грушевськознавства як
окремої історико-українознавчої науки. Я був присутнім при її народженні
в 1966 році і також при відродженні грушевськознавства в Україні в 1990-х
роках; я радію нашими успіхами і переживаю наші невдачі. Як історики і
грушевськознавці ми ще не вив’язалися з важливих завдань, хоча маємо і
тривалі успіхи. Ще досі не появився давно заповіджений річний збірник
«Михайло Грушевський: статті і матеріяли», що мав стати творчою лябора-
торією науковців-грушевськознавців без огляду на місце їхнього проживан­
ня, які розуміють значення цієї нової дисципліни. Грушевськознавство як
наука, подібно до історіографії, є одне і не ділиться на «вітчизняне» і
«зарубіжне» — такий поділ є штучний. Тут в першу чергу йдеться про
єдність науки, яка постала і розвивається головно силами українських істо­
риків і інших науковців. І це треба завжди наголошувати. З багаторічної
перспективи грушевськознавця почуваюся до академічно-професійного і
навіть морального обов’язку поділитися моїми, може деколи навіть контровер-
сійними думками про наші обов’язки і чергові завдання. Спершу бажаю
зробити головне зауваження відносно характеру грушевськознавства. Це
моя вихідна точка до дальших розважань. Грушевськознавство як наука
займається об’єктивним, критичним вивченням життя, діяльносте і твор­
чосте Грушевського. Аналіза мусить бути джерельна, метода досліду науко­
ва, а оцінка справедлива. Грушевський — унікальне історичне явище в
багатовимірному українському історичному процесі у всіх головних сферах
української культури, науки і державотворення. В центрі уваги і творчосте
Грушевського завжди стояв український народ з його історичними злетами
і упадками, народ як етнологічна соціяльно-історична цілість.
Дослідникам не треба «забронзовувате» Грушевського і творити міти про
його «безпомильність» і т. д. Одночасно не треба творити мітів про Гру­
шевського як «руїнника» української державносте в 1918 році. Також різні
обвинувачення істориків і публіцистів, що історик не узгляднював у своїх
дослідженнях ролі української провідної верстви князів, гетьманів і т. п.,
більш як штучні і віддзеркалюють своєрідний нігілізм і незадовільне знання
«Історії України-Руси» і інших творів історика.
Такий підхід до наукового вивчення спадщини Грушевського, позбавле­
ний потрібної джерельної основи і загальноприйнятої історичної методоло­
гії, нічого не вносить в науку грушевськознавства і її упрощує або примі­
тивізує. Це лиш декілька ілюстрацій-прикладів підходів деяких дослідників
до вивчення Грушевського, і їх не бажаю узагальнювати.
Спершу про наукові кадри грушевськознавців, від яких залежить тепе­