34 ЛЮБОМИР ВИНАР
наукової історіографії , за вийнятком радянської схеми , що її спрепарували партійні історики для боротьби із схемою Грушевського і взагалі для фальсифікації усіх періодів української історії . Тут знову бачимо тенденційність і брак джерельної основи цієї « оригінальної » гіпотези , що не видержує критики . І ще один приклад методологічної неохайносте або селективносте в цитуванні історичної літератури , що допроваджує до помилкових заключень . Історик написав статтю під доволі сензаційним наголовком « Чи була школа Грушевського ?», в якій подає неповні цитати з моєї праці і на цій основі неправильно інтерпретує мої погляди і робить помилкові висновки40 . Це лиш приклади , і ми не бажаємо їх узагальнювати .
Дослідники , озброєні знанням наукової методи історичного дослідження , мають змогу критично і об ’ єктивно насвітлити багатовимірну діяльність і творчість історика . Немає потреби « забронзовувати » Грушевського і творити непотрібні патріотичні міти . Патріотизм — це чеснота , а не наукова метода . Не можемо повторювати помилок радянської історіографії , яка унапрямлювалася партійною ідеєю « совєтського патріотизму » і причинилася до безоглядної фальсифікації М . Грушевського як науковця і історичного діяча . Не потрібно « націоналістичного » або « гетьманського » патріотизму для наукового дослідження спадщини історика . Аналіза життя і творчости Грушевського крізь вузькі ідеологічні або партійні погляди дослідників причинюється до дилетантизму і виходить поза межі наукового грушевськознавства . При цій нагоді згадаємо , що впровадження в університетську програму навчання обов ’ язкового предмета методології історичних дослідів є вийнятково важливим для молодого покоління істориків , які студіюють у Київському , Львівському та інших університетах на історичних факультетах і працюють над своїми кандидатськими і докторськими працями . Без задовільного вивчення наукової методи історичного досліду неможливе відродження української наукової історіографії і розвиток наукового грушевськознавства .»
40 Ярослав Грицак , « Чи була школа Грушевського ?», Михайло Грушевський і Львівська історична школа . Львів , 1995 , с . 140 — 141 . Автор цитує працю другого історика « селективно ». Він пише : « Любомир Винар називає наріжним каменем » історичної школи Грушевського у Львові ... ( випущений текст — Л . В .) історіографічну концепцію тяглости історичного процесу від етногенезу українського народу до новітньої доби історії України ». Опущено наступне речення , яке повністю пояснює погляди Л . Винара на історичну школу Грушевського , а саме : « Йдеться про його схему східноєвропейської історії , яка також включала схему української історії з її періодизацією і відповідною українською історичною термінологією . Цю схему він поклав в основу Історії України- Руси , і вона була прийнята його учнями і співробітниками , які належали до цієї нової школи української національної історіографії ». ( Любомир Винар , Силуети епох , 1992 , с . 21 ). Виривання цитат з контексту праць інших істориків не належить до нормальної наукової методології .