22 ЛЮБОМИР ВИНАР
до академічно-наукових традицій Грушевського . Також не досліджувано систематично творчосте Грушевського на катедрі історії ім . М . Грушевського при Гарвардському університеті , яку довгий час очолював Омелян Пріцак . Щоправда , Матвій Стахів , голова НТШ в Америці , видав один том « Записок НТШ » ( т . 147 , 1978 ), присвячений 110-й роковині народження Грушевського , а О . Пріцак видрукував декілька статтей про Грушевського — проте це були перш за все публіцистичні , а деколи полемічні статті , які мають мало спільного з науковим вивченням творчої спадщини історика14 . Можна сказати , що це занедбання вивчення Грушевського науковими установами не було випадковим . Можливо , що тут позначився вплив доволі сильної « державницької течії » в українській історіографії , що віддзеркалювала наставлення до Грушевського « державницької школи » ( гетьманської ) з 1920-х і 1930-х років . Проте тут не місце аналізувати цю аномалію наукових установ в діяспорі . Натомість вийняткове значення мають 1950-ті роки , в яких з приватної ініціятиви перевидано « Історію України-Руси » ( Нью-Йорк , Книгоспілка , 1954 — 1958 ) і « Історію Української Літератури » ( Нью-Йорк , Книгоспілка , 1959 — 1960 ). За нормальних обставин ці видання повинні були видати наукові установи — НТШ або УВАН ,— проте вони були зайняті іншими видавничими проектами .
Беручи до уваги фальсифікацію діяльносте Грушевського в совєтській історіографії , а також занедбання систематичного дослідження найвидатнішого українського історика і будівничого першої української незалежної держави т . зв . « науковою діяспорою » і українознавчими науковими осередками при американських і канадських університетах , Українське Історичне Товариство і ж . « Український Історик » у 1966 році вирішило започаткувати наукове грушевськознавство . Про це знаходимо такі коментарі в сучасній українській історіографії :
« Заборона вивчення життя і творчої спадщини М . Грушевського , яка діяла в СРСР , на щастя , не означає , що таке вивчення не велося зовсім . Навпаки , воно йшло досить активно в західній історіографії , зокрема істориками української діяспори . Завдяки вченим Українського Історичного Товариства , насамперед дослідженням професора Любомира Винара , з ’ явилася спеціяльна галузь історичної науки — грушевськознавство . За останні роки вона активно й постійно поповнюється дослідженнями вітчизняних істориків » 15 .
Тут треба зробити деякі уточнення . Це правда , що автор цих рядків впровадив у наукову літературу термін « грушевськознавство » і започаткував
14 Для прикладу згадаємо публіцистично-полемічну статтю Омеляна Пріцака « У століття народин М . Грушевського », Листи до приятелів , а також декілька його публіцистичних статтей у збірнику « Чому катедри українознавства на Гарварді . V Кембрідж , 1973 .
15 В . Ф . Верстюк , Р . Я . Пиріг , Л /. С . Грушевський . Коротка хроніка життя і діяльности . К ., 1966 , с . 8 . Подібно пише В . Грабовецький . Михайло Грушевський . Івано- Франківськ , 1991 , с . 33 — 34 .