Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток Hrushevskoznavstvo_Geneza_i_istorychnyi_rozvytok | Page 22

І. ВСТУП ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 21 появилося, правдоподібно, більше статгей, ніж про інших політичних діячів і істориків. ЦК КПСС і совєтські історики створили цілу «історичну схему» з концепціями єдиної руської історії», «возз’єднання України з Росією» (Переяславська рада) і «спільної вітчизни» українців, росіян і білорусів на противагу схемі історії України М. Грушевського, яка була прийнята укра­ їнською історичною (не партійною) наукою. Важливо згадати, що навіть в 1989 році партійні історики уважали Гру­ шевського «фальсифікатором» української історії. Для прикладу наведемо думки одного з партійних радянських істориків. Він писав: «Схема истории Украины, разработанная Грушевским, была самым концентрированным выражением основных фальсификаторских кон­ цепций украинской буржуазно-националистической историографии... Работы Грушевского знаменовали собой тупик, в который зашла бур­ жуазная историография в период империализма*12. Не думаємо, що в 1989 році В. Сарбей, автор цієї статті, зверненої проти творчости і діяльносте Грушевського, був змушений партією писати такі «наукові трактати». Проте деякі історики «перевиконували норму» і напе­ редодні розпаду «імперії зла» дальше фальсифікували спадщину історика. До сьогодні вони не пояснили, чому в 1988/89 роках вони дальше боролися з Грушевським і з його школою, а вже пора це зробити. Колишні партійні історики, які зводили нещадну боротьбу з «фальсифікатором історії» Гру­ шевським і безсоромно фальшували в своїх писаннях добу Грушевського, сьогодні мають обов ’язок вияснити мотиви і причину їхньої тодішньої наста­ нови. Цього вимагає етичний кодекс професійного історика. Можемо погодитися з висновками Олександра Оглоблина, що в періоді української радянської історіографії головний наступ був скерований на боротьбу з Грушевським і його школою, «щоб завдати рішучого удару... самій «отравленной теории» Грушевського. Наслідком того було з’явлення нової совєтської схеми історії Східньої Европи й зокрема України»13. В цьому томі УІ друкуємо дослідження Ярослава Дашкевича «Боротьба з Грушевським та його львівською школою за радянських часів» — це є добрий початок джерельного вивчення «радянського грушевськознавства». Після Другої світової війни дослідження життя і творчости Грушевського на Заході (Европа, Америка, Канада) були у значній мірі занедбані. На увазі маємо Українську Вільну Академію Наук (УВАН) і Наукове Товариство ім Т. Шевченка (НТШ) в Европі і США та інших країнах, які нав’язували 12 В. Г. Сарбей, Оч ерки по методологии и историографии Украины. Київ, 1989, с. 60, 62. Цей самий історик був автором статті «До питання про наукову спадщину академіка М. С. Грушевського». Український Історичний Журнал, 1989, ч. 10, в якій зводив двобій з Сергієм Білоконем, який в «Літературній Україні» (21. XII. 1988) видрукував статтю в обороні творчої спадщини історика. 13 Олександер Оглоблин, Думки про сучасну українську совєтську історіографію. Нью-Йорк, 1963, с. 18.