182 ЛЮБОМИР ВИНАР
дження будівничого Нової України , голови Української Центральної Ради і першого президент ? Української Народньої Республіки в 1918 році .
Грушевськознавс тв > народилося поза межами України і до 1990 року розвивалося на Заході . В Україні під час комуністичної влади систематично фальсифіковано діяльність і творчість М . Грушевського , якого радянська влада і партійна комуністична історіографія проголосили « ворогом українського народу » і головним « фальсифікатором історії України ». Самозрозуміло , що в атмосфері політичного терору , розгрому наукових установ і фальсифікації усіх періодів історії України , зокрема доби Грушевського , грушевськознавство як академічна дисципліна не могло постати в Україні . Цей обов ’ язок взяли на себе українські історики-еміфанти , які продовжували традиції української національної історіографії . Лише з початком 1990 року , у зв ’ язку із відновленням державного суверенітету української нації , грушевськознавство розвивається в Україні і поза її межами спільними зусиллями дослідників-грушевськознавців у ґльобальному вимірі . Цей найновіший період дослідження Грушевського і його доби характеризується перш за все доступом до досі незнаних архівних джерел в архівах і бібліотеках України , що значно поширило джерельну основу грушеве ькознавства » 2 .
Історичні джерела становлять головну базу для наукового вивчення життя , діяльности і творчости Грушевського і його доби . Серед історичних першоджерел особливе місце належить епістолярній спадщині історика . В джерелознавчій аналізі архівних матеріялів грушевськознавства виринає питання двох основних концепцій : « Епістолярна спадщина М . Грушевського » і « Епістолярна спадщина грушевськознавства ». Перша концепція охоплює листування ( приватне й офіційне ) самого Грушевського . Поняття « епістолярні джерела грушевськознавства » включає , крім листування Михайла Сергійовича , також листування членів його родини , сучасників і співробітників історика , адресоване до нього або інших осіб і установ , що в ньому знаходимо дані ( приватні і офіційні ) про багатовимірну діяльність і творчість Михайла Сергійовича . Отже , поняття « епістолярні джерела грушевськознавства » набагато ширше за концепцію « епістолярна спадщина Грушевського ». Діяпазон епістолярної спадщини Грушевського вийнятково широкий і різноманітний і становить одну з головних джерельних категорій грушевськознавства . Ми звернули увагу перш за все на листування самого Грушевського і його сучасників , що є унікальним історичним першоджерелом для дослідження і реконструкції доби Грушевського . Рівночасно епістолярій історика є інтегральною частиною його творчости , що доповнює його автобіографічні матеріяли і спогади та інші першоджерела .
Епістолярні джерела уважають суб ’ єктивними документами і як такі вимагають повної джерелознавчої аналізи , що з ’ ясовує автентичність і вірогідність джерела за допомогою зовнішньої і внутрішньої критики і оцінки його фізичних характеристик і змісту . Філологічно-лінгвістична критика
2 Докладніше обговорення дисципліни подане в статті Любомира Винара . Вступ до науки грушевськознавства . Український Історик , 1996 , т . 33 , ч . 1 — 4 , с . 17 — 78 .