III . ОСНОВНИК ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 123
покривається лише протиставленнями « елітаризм — егалітаризм » та « державність — антидержавність ».
Саме для того шоб знайти відповідне місце школі М . Грушевського у модерній українськії * Історіографії , Л . Винар багато часу присвятив з ’ ясуванню самого поняття « історична школа » і як його застосовувати до істориків , пов ’ язаних своєю науковою творчістю із М . Грушевським . Ця , на перший погляд , не принципова проблема набуває ключового звучання , коли йдеться про дві , як у нас було прийнято вважати , антагоністичні школи « державників » і « народників ». Якщо ця антагоністичність не фікція , то чи можемо ми вважати школою М . Грушевського його учнів — засновників нового державницького напряму . Так , можемо і повинні , стверджує Л . Винар , бо складовими частинами школи має бути передусім верстат праці ( вища школа , спільна організаційна структура і її друковані органи ), спільність основних історіографічних або історіософічних і методологічних підходів . З першим пунктом — запереченням щодо належносте до школи М . Грушевського не лише С . Томашівського , але й В . Липинського , активного представника Археографічної комісії , співробітника « Записок НТШ » і « ЛНВ », немає сумніву . З другим же пунктом складніше . Співпадіння можливо спостерігати до початку Першої світової війни майже по всій площині наукової праці цих учнів-студентів львівського професора . Після 1918 — 1921 рр . шляхи вчителя й учнів розійшлися . З І . Кревецьким і С . Томатівським стосунки майже припинилися . З усіма ж іншими співробітництво тривало до 1930-х рр . Причому немає підтверджень негативного ставлення М . Грушевського , скажімо , до такої державницької праці як « Студії над державою Богдана Хмельницького » І . Крип ’ якевича . Схему М . Грушевського визнано в Західній Україні ( до 1939 р .) як наукову схему української національної історіографії .
Отже , цілком слушними виглядають думки Л . Винара не лише про спорідненість , а й генетичну пов ’ язаність школи істориків М . Грушевського з державницькою школою . Проф . Винар неодноразово підкреслював еволюційний характер зародження й розвитку шкіл української наукової історіографії . Треба дуже обережно й зважено ставитися до тези про революційний розрив державницької школи зі своєю попередницею . Радше ми можемо цілком позитивно говорити про політичний розрив між учнями й учителями , коли М . Грушевський пішов за есерами і став , як писав Л . Винар , « республіканцем », а його колеги у більшості пішли за консерваторами і стали гетьманцями .
Приступаючи у середині 60-х рр . до праці над великою за обсягом темою — дослідити увесь період життя та діяльносте М . Грушевського , історик Винар поставив перед собою завдання крок за кроком , період за періодом у низці історичних досліджень простежити весь творчий , а головне , громадсько-політичний шлях великого історика . Цю справу він практично здійснив . Усі його книжки , зібрані докупи , складають одну велику монографію про великого українця . Свої дослідження він хронологічно розпочав з раннього етапу наукової й культурно-громадської діяльності М . Грушевського . Зокрема періодові кінця 80-х — середини 90-х рр . життя