6 Ізраїль та арабо – ізраїльський конфлікт :
фундаментом сучасної держави Ізраїлю .
Говорячи про занедбаність , можна згадати як після свого візиту до Палестини про це відгукнувся відомий американський письменник та гуморист Марк Твен :
«… Занедбана країна , де досить родюча земля віддана під бур`ян – похмурі мовчазні безкраї … Навіть в уяві важко облагородити ці місця вируючим життям … Ми не зустріли ані душі за час нашого шляху … Де-не-де можна було побачити дерева . Але навіть оливкові дерева та кактуси , що здавалося б , призвичаєні до спустошених земель , майже вимерли .»
Але сьогодні будь-хто , хто відвідує Ізраїль , може на власні очі побачити дивовижний розквіт на цій землі : дбайливо посаджені ліси , зрошена доглянута земля , сучасні міста та селища .
Противники Ізраїлю до сьогодні намагаються викривити значення сіонізму – руху для самовизначення єврейського народу – видати його за демонічні сили . До того ж часто видають такий рівень розвитку Ізраїлю як заслугу місцевих арабів , які були витіснені після повернення євреїв . Їхня мета полягає в тому , аби поставити під питання сенс існування єврейської держави та ізолювати її від світової спільноти .
Так сталося , наприклад , у 1975 році , коли Генеральна Асамблея ООН , попри заперечення демократичних країн , прийняла резолюцію , згідно якої сіонізм було визначено як різновид расизму . Зрештою у 1991 році резолюція була скасована , але міф , що лежав в її основі , виплив згодом , на Світовій конференції проти расизму , що проходила у 2001 році в Дурбані , що у Південно-Африканській Республіці . Втім , блоку арабських країн не вдалося тоді досягти того , аби сіонізм був засуджений у заключних документах конференції . Тоді багато країн усвідомлювали , що ізраїльсько-палестинський конфлікт має політичне підґрунтя , а не міжрасове .
Між іншим , спроби заклеймити сіонізм як расизм говорить про подвійні стандарти , адже формально арабські