17 випуск. Дотик ніжності 17 випуск Дотик ніжності | Page 46

РОБИМО ПАУЗУ у нього. - Ось чим!!! – прокричала я, тікаючи. Бо бачила, що він готувався відпові- сти. Та не встигла. Він зловив мене і під- няв на руки. - Охх, даремно ти це зробила! - Пууусти. Я ж дівчинка. - Нічого страшного, - засміявся Остап. І кинув мене у величезну кучугуру! Та я не барилась і швиденько потягнула його за собою. І от ми вже були повні- стю в снігу. - Твій план на день провалився, - по- жартувала я. – Слуухай, а давай зліпи- мо сніговика? Але спершу… спершу я хочу зробити снігового янгола. - Що забажаєш, принцесо. І от я вже качалась у снігу, розмахую- чи ніжками та руками. - Остапе, сфотографуй мене. - Готово! Ми зліпили величезного сніговика! Я ще в житті такого не бачила. Все як го- диться – і морквяний ніс, і відерце на голові, і віник у руці. Мокрі, змерзлі, але щасливі ми по- вернулись до будинку. Я побігла грітись, а Остап за цей час встиг при- готувати вечерю. Я вийшла до кухні з мокрим волоссям, Остап підійшов до мене і ніжно провів рукою. Я не стри- малась і обійняла його. - Дякую тобі за чудовий день. Я давно так не веселилась. Я відчувала з якою силою стукає його серце і розуміла, що це саме те, що він хотів почути. Від цього усвідомлення на очі навернулись сльози і я якнай- швидше їх заховала. Ми занадто дов- го стояли так – обіймаючись, але мені було так добре. В голові промайнула думка: «Як мені хочеться тебе поцілу- вати». 46